ЗАСУ́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Визнання вини обвинуваченого і винесення йому вироку. Судовий розгляд і засудження злочинця є не тільки попередження для морально нестійких людей; він.. вчить громадян ясніше розуміти шкоду державі і суспільству (Рад. суд. 1951, 52).
2. Висловлення невдоволення чиїми-небудь вчинками, діями і т. ін.; осуд кого-, чого-небудь. Участь В. Маяковського в кіно завжди була зв’язана з рішучою боротьбою і засудженням всіляких ворожих впливів у кіномистецтві (Мист., 6, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 338.