ЗАТА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Почати видавати рівномірні звуки (про механізми). Малий годинник нервово забився, затріпотів, чітко затакав (Ірчан, II, 1958, 104); // безос. Грізна тиша. Аж ось — вибухнуло, затакало, і ліс, що спереду, зареготавсь, застогнав (Головко, І, 1957, 65).
2. Почати такати, вимовляти «так», стверджуючи що-небудь. Чоловік вдоволено затакав (Панч, Гарні хлопці, 1959, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 341.