ЗАТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док.
1. перех. Схвалювати що-небудь, вважати остаточно вирішеним. На сьогоднішніх зборах затверджували план участі піонерії в наступі на гусінь (Донч., 1,1956,64); —Такого звіту й затвердити, по-моєму, не можна… (Вишня, І, 1956, 141); // Узаконювати що-небудь, надаючи юридичної сили якійсь постанові, рішенню і т. ін. Суд затверджував конфіскацію (Кол., Терен.., 1959, 319); [Покликач:] Вирок їм ще затвердити має.. цезар-імператор (Л. Укр., II, 1951, 537); Сиклета подала духовницю в суд, щоб землю затвердили за нею й за Петрусем (Н.-Лев., IV, 1956, 224); — Товариші, сьогодні повітком затвердив наш розподіл. Тепер ви за всіма законами справжні господарі землі (Стельмах, II, 1952, 17); // кого ким. Санкціонувати призначення, обрання кого-небудь на якусь посаду, роботу. Що ж може сказати губернатор після того, як він написав в управу, що затвердить мене на всякій посаді? (Коцюб., III, 1956, 190); [Ромодан:] Товариша Калину затвердили другим секретарем обкому (Корн., II, 1955, 337).
2. неперех., рідко. Засвідчувати правдивість, дійсність чого-небудь; підтверджувати. — Так таки по-мужицькому й написано? — не діймаючи віри, спитав батько вдруге. — Так і понаписувано, — затвердив Петро (Вас., І, 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 343.