ЗАТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.
1. неперех. Почати торочити. Уже й дев’ятнадцятий настиг… ходжу дівкою! Люди заторочили: «Чого се, чого?» (Барв., Опов.., 1902, 89); // перех. Почати повторювати одне й те саме, перев. нісенітницю. Попугаї заторочать приказки бог зна які (Л. Укр., І, 1951, 274).
2. неперех., рідко. Замжичити (про дощ). Зранку заторочив безперестанний дощ (Смолич, II, 1958, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 357.