ЗАТРЕПЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док.
1. Почати трепетати; заколиватися. Жерло [гармати] дихнуло довгим зубчастим язиком полум’я, загриміло, і земля затрепетала, вабилася у дрожі (Стельмах, II, 1962, 191); Ніздрі у Рубіна затрепетали (Сенч., На Бат. горі, 1960, 22); // Засяяти тріпотливим світлом; замерехтіти. На пальниках під стерилізаторами затрепетали сині вогники (Шовк., Людина.., 1962, 202); А потім сонце залило Уфу.. І на аксаковських осокора́х Затрепетало іскрами живими (Рильський, II, 1960, 293); // Затріпотіти; замайоріти. Хто поверне в рабство ту країну, Де свободи стяг затрепетав? (Рильський, III, 1961, 81); Затрепетало вітрило.
2. перен. Захвилюватися, затремтіти під впливом якого-небудь сильного почуття. Нараз.. почулися кроки і невиразний, дикий голос. Гості затрепетали і замовкли (Фр., VIII, 1952, 257); // Швидко забитися, запульсувати (про серце, кров). Очі в його засяють радістю; серце затрепече в грудях вільніше… (Мирний, II, 1954, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 359.