ЗАТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. діал. Дієпр. пас. мин. ч. до затриво́жити. Стоять, закам’янівши, Турок та Катря, затривожені раптовою якоюсь причиною (Ю. Янов., IV, 1959, 73).
2. у знач. прикм., розм. Який перебуває у стані тривоги; стривожений. Не дочекавшись нічого, затривожена Дарка добилася аж до шкільного куратора з просьбою (Козл., Сонце.., 1957, 78); // Який виражає тривогу. Моя мати поглянула на мене майже з переляком — і я вичитав запитання з затривожених її очей (Коб., III, 1956, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 359.