ЗАТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до затужа́віти. Петро мчав вулицею не оглядаючись, ступав по затужавілих перед вечором калюжах (Хижняк, Килимок, 1961, 66); // у знач. прикм. Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни.. тихо полинули по воді (Н.-Лев., І, 1956, 54); Паморозь на деревах і свіжа пороша по затужавілому насту на глибоких снігах виблискувала так, що дивитися було боляче (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 720).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 363.