ЗАТУЖА́ВІТИ, іє. Док. до тужа́віти. Земля, затужавіла, на деревах з’явився сніговий мох (Збан., Курил. о-ви, 1963, 194); За ніч затужавіли калюжі.., і коні сковзаються, спотикаються на слизькому льоду (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 601); * Образно. Серце затужавіло, зробилося, як криця, і болить, і болить, і не перестає (Вас., І, 1959, 109); Сергійова душа захолола і затужавіла, мов цей бетон (Гур., Друзі.., 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 363.