ЗАТУМАНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до затумані́ти. До закам’янілої, дзеркальної поверхні вод із схилу спускався затуманілий в білому цвітінні яблуневий сад (Смолич, Ми разом.., 1950, 172).
2. у знач. прикм., перен., рідко. Засмучений, невеселий. Затуманіле, зовсім похмуре обличчя полковника зразу вияснилося (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 364.