ЗАТУПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. Почати тупцювати, топтатися на одному місці, переступаючи з ноги на ногу. Раптом Лебідь [кінь] зупинився й затупцював, миттю блиснув у повітрі копитами, щоб збутися вершника (Чендей, Поєдинок, 1962, 163); Дід Терешко затупцював на місці, обсмикуючи піджак (Зар., Антеї, 1962, 8).
2. розм. Почати рухатися (перев. безладно). Вербурн вийшов, а Маніу, зірвавшись на свої ходулі, затупцював по кімнаті (Чаб., Балкан. весна, 1960, 241); // Піти, попрямувати куди-небудь. — Ахмет поїхав на поле, — ніби йому у відповідь промовила Гюлле, сівши на віслючка, що затупцював дорогою (Досв., Гюлле, 1961, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 366.