ЗАТУ́ПЦЯТИ, яю, яєш, док., розм.
1. Почати тупцяти, топтатися на одному місці, переступаючи з ноги на ногу; затупцювати. Кінь затупцяв на місці, потім, відчувши впертого верхівця, рвонув щосили й помчав легкою пір’їною (Сміл., Зустрічі, 1936, 8).
2. Піти, попрямувати куди-небудь. Двором затупцяли коні й задеренчало цебро, певне, фурман водив коні до води (Досв., Вибр., 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 366.