ЗАТУШКО́ВАНИЙ1, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до затушкува́ти1 . Вона була затушкована, замотана вся, а личенько щільно закрите густою, чорною наміткою (Л. Янов., І, 1959, 456); Захар повернув до хати і, лиш мить простоявши біля затушкованого зсередини вікна, рішуче постукав у шибку (Ле, Право.., 1957, 276).
ЗАТУШКО́ВАНИЙ2, а, е, розм. Приглушений, незвучний. Голос мав [Садовський] затушкований і сиплуватий на верхньому та середньому регістрах (Минуле укр. театру, 1953, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 367.