ЗАТЬМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТЬМА́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Робити щось темним чи невидним, прикриваючи, затуляючи собою або чим-небудь, затемнювати. Жодна хмаринка не затьмарювала блакиті (Коп., Лейтенанти, 1947, 177); Гасло сонце. Вилізли тіні з садків, з-під стріх, із-за повіток. Поповзли попідтинню вулицями, затьмарили село легенькою млою (Головко, II, 1957, 29); // Своїм яскравим сяйвом робити менш помітними інші сяючі планети (про небесні світила). Місяць підіймався все вище й вище, затьмарюючи своїм світлом зірки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 40).
2. перен. Перевершувати кого, що-небудь своїми якостями, досягненнями і т. ін. Клим теж ладен був пишатися колосальною начитаністю Дмитра і пишався б, якби не бачив, що брат затьмярює його (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 156); Складні господарські обрахунки, остаточно запевнили Бжеського в тому, що мудрістю він затьмарив Арістотеля, а красномовністю — Ціцерона і Скаргу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 27).
3. перен. Робити менш зрозумілим; заплутувати. Я переписував, перекладав, тлумачив книги. Я виправляв помилки, що їх робили несвідомі переписувачі і цим затьмарювали високий їхній зміст (Ів., Таємниця, 1959, 171); Ідея сценарію мусить стояти перед очима. Режисер проглядає всі кадри. Деякі він викидає — вони затьмарюють або шкодять ідеї (Ю. Янов., II, 1958, 24).
4. перен. Позбавляти ясності, гостроти (розум, свідомість, зір і т. ін.). Думки, як вихор, проносились в голові, затьмарювали розум, пекли гірше вогню (Шиян, Переможці, 1950, 106); Сон прийшов десь під ранок. Важкий, як забуття, він затьмарив свідомість і опанував тіло (Рибак, Гармати.., 1934, 110); Немовби хто зір мій зненацька затьмарив, І я не потраплю, куди мені йти (Підс., Поеми, 1954, 92); // безос. На мить йому наче затьмарило розум (Вільде, Сестри.., 1958, 491).
5. перен. Робити сумним, похмурим, зажуреним; засмучувати. Тінь глибокого суму часто затьмарює її обличчя (Коч., II, 1956, 43); Якась нав’язлива думка затьмарює княжі очі (Кач., II, 1958, 407); Смутен сон наснився Святославу, затьмарив чоло його ясне (Забіла, У.. світ, 1960, 169); //Робити що-небудь безрадісним, тяжким. Щирі й сумні слова дівчини викликали в нього бажання допомогти їй, зробити так, щоб ніщо не затьмарювало її життя (Донч., V, 1957, 258); Вона була щаслива й знала, що нема в світі такої сили, яка могла б затьмарити її щастя (Дмит., Наречена, 1959, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 371.