ЗАТЯ́ТИЙ, а, е.
1. Який уперто наполягає на своєму, намагається зробити по-своєму, домагається свого; упертий.— Ну, ходімо на вулицю.., — посміхнувся Сви-рид Яковлевич, знаючи, що зараз нічим не переважиш затяту жінку (Стельмах, II, 1962, 24); // Стійкий, непохитний. І що лютіше карали [німці], то все більш затятим, незламним ставав Дмитро (Коз., Гарячі руки, 1960, 73); * Образно. Виструнчені тополі вже не гойдалися. Стояли похмурі, вражені страшним ударом, але затяті в своєму відчайдушному опорі, нескорені (Жур., Вечір.., 1958, 405).
2. Який виражає найвищий ступінь ознаки, вияву чого-небудь. Бунч мовчить. Але в його мовчанні вчувається затята впертість і невдоволення (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 17); // Який довго не припиняється, не змінюється. Гострий бій теж надміру затягся. Треба було й тут якимось чином «освіжити» справу, несподіванкою змінити затятий стан бою (Ле, Мої листи, 1945, 180); // Скажений, лютий. Данилко сидів затятий і клятий після битви за честь роду, прадід Данило блискав очима з-під кошлатих брів (Ю. Янов., І, 1954, 261); Вітер був холодний, затятий. Він різав шкіру мов шматочками скла (Грим., Син.., 1950, 122).
3. діал. Зціплений, міцно затиснений (про губи, зуби і т. ін.). Він ішов згорблений, сумний, з затятими устами, немов на плечах у нього був якийсь великий тягар (Фр., IV, 1950, 472).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 371.