ЗАТЯ́ТО. Присл. до затя́тий 1. Чоловік десь на морі. Він в бурю, в туман Йде на герець затято: рибалка він зроду! (Л. Укр., IV, 1954, 261); Раптом спалахнула в ньому гірка образа.— Я покажу вам! — простогнав він, затято прищулившись до скелі (Мик., II, 1957, 180); — Кажи — що? Влетіла, як навіжена. Але Ганна й тепер затято мовчала (Коз., Сальвія, 1959, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 371.