ЗАТІ́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до затіни́ти. Ще затінена темрявою ночі земля (Н.-Лев., IV, 1956, 233); Роса блищала на травах, прибивши куряву на дорозі, затіненій дубами й грабами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); Федора Михайлівна звела на нього великі з поволокою сірі очі, затінені довгими віями (Панч, В дорозі, 1959, 70); У лісі нижні гілки дерев завжди більш чи менш затінені (Наука.., 11, 1960, 35).
2. у знач. прикм. Який міститься, перебуває в тіні; темний. Через півгодини сестри входили в затінений куток вулиці (Руд., Вітер.., 1958, 418); Такою Галя ще ніколи не була. Здавалось, вона повернулася до нього затіненим боком (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 351.