ЗАТІ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех., розм. Почати тіпати, трясти чим-небудь; викликати тремтіння, здригання (тіла людини та його частин). Йосипенко щиро і прикро припадав до землі, здіймав очі угору, молився, потім встав, підійшов до трупа, подивився у лице і, припавши до руки, затіпав головою (Мирний, IV, 1955, 193); Пропасниця ще більше затіпала його спітнілим тілом (Панч, І, 1956, 123); // безос. Я аж кинулася, так мене затіпало… (Кучер, Прощай.. 1957, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 352.