ЗАХВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до захвали́ти; // у знач. прикм. — Чи се ж та захвалена воля, Де тисячі, тисячі сплять, Жиють [живуть] і вмирають, і навіть, Як ти, про свободу й не снять? (Фр., XI, 1952, 496).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 376.