ЗАХЛЯ́НУТИ і ЗАХЛЯ́ТИ, я́ну, я́неш; мин. ч. захля́в, ла, ло; док.
1. Дуже схуднути, ослабнути від чого-небудь. Харч була така погана, що вона [Василина] зовсім захляла й мусила купувати собі їжу на базарі (Н.-Лев., II, 1956, 102); Як день там один на самому хлібі побуде [Давид], не захляне (Головко, II, 1957, 78); // Проголодатися, зголодніти. Вона захляла з голоду, їй так хотілось чогось гарячого, смачного, незвичайного; ..їй аж нудило од сильного бажання попоїсти (Коцюб., II, 1955, 22).
2. рідко. Змарніти від переживань. * Образно. Зав’яне, помарніє свіжий квіт її вроди під холодним, жовтим поглядом судовика [нелюба]… погаснуть ясні очі, поблекнуть рожеві уста… захляне душа… (Мирний, II, 1954, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 383.