ЗАХО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до захова́ти. У Маланки захована навіть була в комірчині, під старим манаттям, пляшка горілки, про яку, опріч неї,ніхто не знав (Коцюб., II, 1955, 31); Заховані мною підпільники сиділи в підвалі аж до вечора другого дня (Сміл., Сашко, 1957, 137); Куточок тут був затишний і так щільно захований, що ні зі стежки, ні з левади внизу не було його видно (Фр., III, 1950, 10); Я пам’ятаю очі тата і сум, захований у них… (Сос., Солов. далі, 1957, 89); Хіба солдатське вимовити горе, заховане у серці, без сльози… (Гонч., Вибр., 1959, 297); // захо́вано, безос. присудк. сл. Заховано за спиною батіг, А мужні руки твердо стисли віжки (Рильський, І, 1956, 58).
2. у знач. прикм. Прихований, потаємний. Юзя не пересиджувала тепер по вогких, захованих кутках, як то робила раніше для Дарки (Л. Укр., III, 1952, 648); Весело бачити в кожному русі Заховану силу життя (Рильський, І, 1960, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 385.