Слово "заховувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАХО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Класти що-небудь у не відоме, несподіване для інших місце; ховати. Славко миттю заховує міну під підлогу, а Сергій вискакує на подвір’я (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 603); Пилипко собі буцім загрався, а тим часом пригадував, куди б його заховати рукавичку, щоб мати не побачила (Мирний, IV, 1955, 289); Заховав [Улас] гроші так, що, як йому здавалося, ніхто з сторонніх зроду-віку не міг би здогадатися, куди він їх дів (Тют., Вир, 1964, 51); // Поміщати когось у потаємному місці або навмисне не показувати людям, захищаючи від кого-, чого-небудь. [Захарко:] А Василя нема? Чи, може, знов де заховала п’яного? [Домаха:] Не приходив! (Кроп., II, 1958, 162); В льох селяни заховали Од чужинців Ворокуту (Нагн., Вибр., 1950, 25); // Закривати, затуляти, роблячи невидимим. Їх [розвідників] заховували густі кущі дубняка й жимолості (Кучер, Чорноморці, 1956, 308); Переслідувачі залишились далеко позаду. Ніч і ліс надійно заховали Левка від погоні (Цюпа, Назустріч.., 1958, 339); Мені хотілось затулити обличчя руками, щоб заховати його від поглядів (Ю. Янов., II, 1954, 74);// Поміщати, прибирати що-небудь у належне, певне місце, зберігаючи від псування, втрати і т. ін. Роботу свою заховала [Галочка], кажучи: «Вже тепер ні к чому [ні до чого] починати квітки вишивати, вже суботонька» (Кв.-Осн., II, 1956, 319); — Пілотку я заховав у кишеню, бо їду й дрімаю… Так і дивись, що загублю… (Гончар, III, 1959, 76); Дід обережно заховав листа за підкладку свого знаменитого картуза (Донч., VI, 1957, 54).

Захова́ти за гра́ти див. гра́ти1; Захова́ти кінці́ див. кіне́ць1; Захо́вувати (захова́ти) о́чі (очи́ці): а) боятися дивитись кому-небудь в лице, уникати чийогось погляду; відвертатися. Куди очиці заховати? Більш нікуди — припала [Галочка] йому на плече, і не видно йому її… (Кв.-Осн., II, 1956, 333); б) (у що) пильно, не відриваючись, вдивлятися в що-небудь. Лілі, заховавши очі в ноти, старанно грала на піаніно (Досв., Вибр., 1959, 250).

2. перен. Не виявляти, не показувати чого-небудь; таїти, приховувати. Гіркота, що її Голубенко старанно заховував навіть од Васси, розмежовувала його з нею, примушувала триматися на самоті (Епік, Тв., 1958, 258); Метушиться [Любов], щоб заховати збентеженість (Л. Укр., II, 1951, 29); [Мирон:] Я не можу заховати від них [робітників], що їх дорогоцінна праця, наша багата техніка, використовується тобою на фронті невміло, без знання діла (Корн., II, 1955, 66); Думку дальню, думку одиноку заховав Трясило од усіх… (Сос., І, 1957, 368).

Захова́ти в та́йні (в се́рці) — глибоко затаїти, приховати що-небудь. Тілько прошу вас, мої любі, не розголошуйте якийсь час нікому, що ми тут знайшли.. Прошу вас, заховайте се в тайні (Фр., VIII, 1952, 410); [Агамемнон:] Розкажи, де ворог мій і що мене чекає.. Щиро слова твої прийму до свого слуху і в серці заховаю (Л. Укр., II, 1951, 330).

3. розм. Зберігати що-небудь у незмінному, недоторканному вигляді. А там, за грубкою, під причілковою стіною, мучилась на постелі Маріора. Жовті запалі лиця ледве заховали давні риси (Коцюб., І, 1955, 229); — Чудову, панської можності думку я заховаю на спогад,— .. відповів крізь зуби Потоцький (Стар., Облога.., 1961, 29); // Не змінювати попереднього виразу, зберігати певний стан і т. ін. На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300); Гостроязикі аспіранти потай підсміювалися над Холодом.. Але в вічі йому ніхто цього не говорив, і професор заховував спокій і поважність (Загреб., Спека, 1961, 40).

Захова́ти в голові́ (в па́м’яті); Захова́ти па́м’ять— запам’ятати надовго. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Шевч., І, 1951, 144); Він бачив і Відень, і Венецію, і Колошвар, і Арад, і Прагу та не одно з гарнізонового життя заховав у пам’яті та вмів цікаво оповісти (Фр., VIII, 1952, 19); Про Дибка заховала [жінка] пам’ять і до сьогодні. Нагадувала собі його завсіди (Март., Тв., 1954, 356).

4. тільки док., розм. Поховати, закопавши в землю (померлого). Благає [чумак] хоч притиками викопати йому діл глибокий, зробити домовину хоч з рогожі та заховати в степу край дороги, висипати високу могилу, щоб з тої могили видно було його рідну Вкраїну… (Коцюб., І, 1955, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 385.