ЗАХО́ПЛИВИЙ, а, е, рідко.
1. Який захоплює, хвилює, підносить настрій. — То як же нам розшукати Хмельниченка?..— перебив Богун захопливу розповідь Бронека (Ле, Хмельницький, І, 1957, 136).
2. Здатний захоплюватися ким-, чим-небудь. Всією силою захопливої вдачі його поривало швидше скинути бруд свастики, що несе поневолення (Трип., Дорога.., 1944, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 391.