ЗАХРОПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. захропля́ть; ЗАХРОПТИ́, пу́, пе́ш; мин. ч. захрі́п і захропі́в, хропла́, ло́; док.
1. розм. Почати хропіти, хропти, видавати горлом глухі, хриплі звуки під час сну (про людей). Він як упав, так і захріп на всю хату (Н.-Лев., II, 1956, 271); Щуренко захропів і тут же, наляканий власним хропінням, прокинувся (Томч., Готель.., 1960, 27); // фам. Міцно заснути. [Писар:] Василь Миронович! Захріп… Е, шкода! (Кроп., І, 1958, 517); Глибока північ наступила. Все захропло мертвецьким сном (Пісні та романси.., II, 1956, 63).
2. Почати хропіти, видавати хропіння (про коней). Заскиглять перелякані собаки, і коні захропуть у стайні (Мик., II, 1957, 21); Раптом кінь зупинився, захріп і так позадкував, аж голоблі затріщали (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 394.