ЗАЦВІ́ЛИЙ, а, е. Який укрився цвіллю. Хата. Мати нездужала, Хліб зацвілий на столі (Рильський, Поеми, 1957, 286); І ось, нарешті, сидить Марія за весільним столом, у мокрій, зацвілій підвальній кімнаті пана Грабовського, в якого наймитує (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 32); // перен. Який відзначається застоєм, відсталістю. В цій зацвілій атмосфері єпархіального буття в’яли найбільш настійливі в живучості паростки, які й тримали сім’ю (Ле, Міжгір’я, 1953, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 395.