ЗАЦІПЕНІ́ЛИЙ, рідко ЗАЦІ́ПЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до заціпені́ти, заці́пнути. Потім жінка підвела заціпенілу від жахливої звістки гостю до маленького віконця, показала в засніжений степ: — Мій покликав мужиків, шукають [Ларису]… (Руд., Остання шабля, 1959, 251); // у знач. прикм. Семенюк з трудом підвівся на заціпенілі ноги і мимовільно прикрив двері (Галан, Гори.., 1956, 229); Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить, Що безтурботно в сонмищах лукавих Заціплії сумління їх термосить (Фр., XI, 1952, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 397.