ЗАЧА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАЧАВИ́ТИ, чавлю́, ча́виш; мн. зача́влять; док., перех., розм.
1. Умертвляти, натискаючи своєю вагою або затискуючи в чомусь. Омелян поривався до криласа, але з місця рушити не міг, зав’язнувши в непроходимому тиску, де не раз бувало калічили молящих, а то й зачавлювали на смерть (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 537).
2. тільки док. Зарізати, заколоти (скотину, птицю). — Та ти б таки, жінко, зачавила курча! Де ж пак, не бачили вас стільки год! (Н.-Лев., І, 1956, 414); Мати млинців гречаних напече… з шкварками мають бути, бо старий Скрипаленко не пошкодує задля такого гостя [сина] кабанця зачавити (Збан., Сеспель, 1961, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 399.