ЗАЧАСТИ́ТИ, ащу́, асти́ш, док.
1. Почати часто ходити куди-небудь. Та й зачастив же [Семен Іванович]! Що в бога день, покінча своє діло, справить що треба та, не оглядаючись,— на Ганчарівку (Кв.-Осн., II, 1956, 327); Марія зачастила ходити до Дмитра на спільну конюшню і допомагала поратися біля коней (Чорн., Потік.., 1956, 297).
2. Стати частішим. Зачастили раптом зливи,— Попливло з луки сінце… (Воскр., З перцем!, 1957, 18).
3. Почати швидше рухатися. — Грай, баяне! — В колі дрібно зачастили чобітки (Гонч., Вибр., 1959, 362);// Почати говорити або вимовляти що-небудь часто і швидко. То Михайло скрикне: «рій!»,— а Мелася за ним, як у дзвоники перебиває: «рій-рій! рій-рій!», то знов Мелася зачастить: «летить-летить, летить-летить!», а Михайло біжить вивіряти, чи правда (Вовчок, І, 1955, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 401.