ЗАЧАСУ́, присл., рідко. Те саме, що завча́сно. Вона [Ватя] трохи не прохопилась сказати, що любить його [Леоніда Семеновича], але її несміливість застерегла її зачасу і вдержала (Н.-Лев., IV, 1956, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 401.