ЗАЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Читати що-небудь вголос для когось, звичайно для загального відома (на зборах, засіданнях і т. ін.); оголошувати. Професор зачитував доповідь про свою роботу на засіданні академіків у Гейдельберзі (Донч., II, 1956, 76); [Вітровий:] Нікого не підготував, не порадився з активом, думав, сам все зможу,— зачитаю план на зборах і всі проголосують «за», а вийшла осічка (Корн., II, 1955, 221); — Листів, адресованих не мені, не читаю,— одмахнувсь рукою Галаган.-Перекажіть своїми словами. Павло спалахнув. — Навряд чи зумію.. Тим-то дозволю собі зачитати (Головко, II, 1957, 431).
2. розм. Розтріпувати, заяложувати, рвати (книжку, газету і т. ін.), багато, довго або неохайно читаючи. — Газети акуратно підшиваються.. Знаєте,— даси кому газетку — зачитують до дірок. Незручно, коли газета неохайна (Вишня, І, 1956, 322).
3. розм. Взявши читати чужу книжку, не повертати її власникові. Відшукавши потрібну книгу, Людмила спустилась на підлогу.— Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте (Головко, II, 1957, 489); — Люблю я цю книжку. Всю війну з собою носив, поки не зачитали в госпіталі (Кучер, Трудна любов, 1960, 224).
4. розм. Стомлювати, змучувати кого-небудь, довго читаючи вголос (звичайно власні твори). [Степан Демидович:] Бачиш, я й сам думаю, що почав писати таки трохи пізненько, тому й думаю писати швидше і понаписую багато, багато [віршів]. (Лагодиться читати). [Іван:] Лишенько! Зачитав мене! (Сам.. II, 1958, 119).
5. тільки док. Почати читати. З Ватаги письма принесли, І всі тихенько зачитали (Шевч., II, 1953, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 405.