ЗАЧМИ́ХАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Почати чмихати, видавати короткі уривчасті звуки (про людину, тварину).— Гм, кахи, кахи! Гм! — зачмихав Хаврусь (Н.-Лев., III, 1956, 345); Хмурий Остап опустив чубату голову, зачмихав синім, як воловий ріг, носом (Горд., II, 1959, 293); Тільки вона наблизилася з дійницею до рябої, як та кинулась наперед, вскочила передніми ногами в годівницю і, лякливо поглядаючи, зачмихала (Колг. Укр., 8, 1956, 33).
2. Почати приглушено сміятися.— Ач сміються, вилупки! — сказав Яків.. Дітвора ще дужче зачмихала (Мирний, І, 1954, 241).
3. перен. Випускаючи пару, дим, газ, почати утворювати уривчасті шиплячі звуки (про машини). Пізно вночі паровоз важко зачмихав, і ешелон рушив (Багмут, Щасл. день.., 1951, 56); Разів зо три диркнув кулемет. Літак схитнувся, зачмихав димом, блиснуло під крилом рухливе полум’я (Збан., Крил. гонець, 1953, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 409.