ЗАЧУДО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зачудува́ти. Гершко, не кажучи нічого, поцілував Вольфа в руку.— Добре? — мовив Вольф, зачудований ..такою ніжністю парубка (Фр., VIII, 1952, 356); Федір Пилипович був зачудований з ерудиції свого співбесідника (Іщук, Вербівчани, 1961, 328).
2. у знач. прикм. Який виражає зачудовання. Інколи в’ється дорога понад самим Дніпром, і тоді зачудоване око далеко сягає по блакитнім просторі діда-Славути (Коцюб., III, 1956, 43); Посеред своєї розповіді хорват раптом замовк, зупинивши зачудований погляд на ордені Слави, що висвічував у Козакова на засмальцьованій потом гімнастьорці (Гончар, І, 1954, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 410.