ЗАШЕРЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм., рідко.
1. Док. до шеретува́ти.
2. Затерти, закрити усе (звичайно про кригу). Крижина зачепиться десь за гострий виступ каменю чи сяде на мілину, а до неї пристане друга, третя — зашеретують русло ріки і зупинять маси весняних вод (Чорн., Визвол. земля, 1950, 81); * Образно. [Тарас:] Піду ще раз на неї [Бондарівну] гляну і придавлю в душі своїй катання!.. Нехай крига зашеретує мов серце, поки не доконаєм ворогів! (К.-Карий, II, 1960, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 413.