ЗАШЕРХОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ЗАШЕРЕХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, док., розм. Почати шерхотіти, шерехтіти. Благословенна тиша навкруги. Лише зашерхоче десь суха зелена ящірка (Гончар, Таврія, 1952, 183); Вони [ноші] впали на землю, зашерхотів, розсипаючись, жовтий пісок (Збан., Єдина, 1959, 335); Зрідка у лісі трісне суха галузка, зашерехтить чиясь хода і зразу затихне (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 856).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 413.