ЗАШИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заши́ти. — Схопив безкозирку і на кущ почепив. Дивись, де моя смерть сиділа.— І моряк показав старанно зашиті дірочки (Кучер, Чорноморці, 1956, 121); Івась надіває солдатський кашкет. В кашкеті зашитий шовковий портрет, Портрет дорогого вождя Ілліча (Воронько, Три покоління, 1950, 22); На голову накинула [Емене] маленький червоний фез, густо зашитий монетами (Коцюб., І, 1955, 290); Перше, що впало в вічі, коли вони увійшли на подвір’я, була церква. Релігійна громада обгородила її навколо височенним парканом, густо зашитим дошками (Мик., II, 1957, 431); // заши́то, безос. присудк. сл. Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря», А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене (Шевч., II, 1953, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 414.