ЗАШКАРУ́БНУТИ, ну, неш, док.
1. Взятися цупкою корою, стати шкарубким, жорстким.— Сорочка на тобі зашкарубла, як кора на дереві, штани умазані в волячу мазку (Коцюб., II, 1955, 18); Сніг на полях зашкаруб, став наче підошва (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 147); Від сонця і вітру шкіра зашкарубла, почорніла, ніби обкурена на вогнищі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 216).
2. перен. Зупинитися у своєму розвитку, не піддаючись впливові нового, прогресивного. То не такі люди, аби їх чим пройняти, вони, здається мені, так зашкарубли у своїх шкаралупках, що до їх уже «глас чоловічий» не доходить (Л. Укр., V, 1956, 57); — Ви знаєте, може, це наївно, але мені здається, що трохи зашкарубли інженери в нашому цеху.. Я придивлялась довго і бачу, що можна дещо змінити (Хижняк, Невгамовна, 1961, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 415.