ЗАШКВАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. Почати шкварчати, шипіти з потріскуванням (звичайно на вогні). Нагорілий гніт блиснув, зашкварчав, сиза іскорка стрільнула вгору і згасла… (Мирний, IV, 1955, 298); Весело запалало багаття, зашкварчало на шпичках сало (Збан., Ліс. красуня, 1955, 32); Він затягся востаннє цигаркою,— аж зашкварчав недокурок у губах — і кинув (Головко, II, 1957, 29); * Образно. — Г-і-і! Псярник ярмарковий! П’яниця!.. Коров’як!.. Баб’ячий віхоть!..— перебиваючи і Любу, й Миколу, зашкварчала Фрося (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 415.