ЗАШКО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАШКО́ДИТИ, джу, диш, док. Завдавати шкоди кому-, чому-небудь. Не можна вважати заслугою письменника, коли широта і різноманітність порушених проблем зашкоджує повноті та глибині їх висвітлення (Вітч., 8, 1958, 168); — Ах, отче! Покиньте сю розмову, прошу вас! Вона вас бентежить, може зашкодити вашому здоров’ю! (Фр., VII, 1951, 64); Хай хмари по небові ходять І сонечко криють ясне: Ті хмари мені не зашкодять, Вони не злякають мене (Дн. Чайка, Тв., 1960, 318); — Ну, щасти вам, Любов Прохорівно! При нагоді дозвольте завітати, коли не зашкоджу тим (Ле, Міжгір’я, 1953, 402); // тільки док. Стати на перешкоді кому-, чому-небудь; перешкодити. Зашкодити небажаному наміру.
Не зашко́дить — не буде зайвим. — Двома парами не потягнеш плуга на полі. Третя пара не зашкодить (Н.-Лев., III, 1956, 54); Перед наметом догоряла ватра І козаки сиділи на землі. Ніхто не знав, чи буде битва завтра. Та не зашкодить підгострить шаблі (Павл., Бистрина, 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 415.