ЗАШПИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАШПИЛИ́ТИ, илю́, и́лиш, док., перех. Заколювати шпилькою, з’єднуючи або закріплюючи що-небудь.— Мені б якраз бути модисткою, ремісницею,— заговорила вона, зашпилюючи мені блузу на плечах,— ось дивіться, як я вам до ладу поправила (Л. Укр., III, 1952, 601); * Образно. — Поговір ми переживемо,— бадьоро відповів я. — А от Ковальця мало не втратили. Якоїсь півгодини, і хлопця не було б. — Я в тому не винна,— зашпилила губи Пишна (Збан., Малин. дзвін, 1958, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 417.