ЗАЩЕ́ПНУТИЙ, рідко ЗАЩЕ́ПНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до защепну́ти. Як улетів [сотник] у двір та до хорунжевниної хати, та у сіни, та примісінько у хатні двері, що зачинені і із середини защепнуті були, геп! мов довбнею (Кв.-Осн., II, 1956, 202); Тихона не було. І на дім до нього заходив Гордій, та хата защепнена знадвору, і кілочок застромлено (Головко, 1957, 135); Підвів [Федір Іванович] мене до дзеркала; дивлюсь: козакин мій защепнутий на всі гаплики (Стор. І, 1957, 120); // заще́пнуто, безос. присудк. сл. Всі троє дверей, що з вівтаря в церкву, було зачинено щільно, а царські врата ще й запнуто завісою і гачок защепнуто (Мик., Кадильниця, 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 420.