ЗАЩІБА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ЗАЩІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЩЕБНУ́ТИ, щебну́, ще́бнеш, док., перех., діал.
1. Застібати. — Пора нам розстатися вже з пануванням,— подумав Аркадій Петрович, защібаючи лівий манжет (Коцюб., II, 1955, 383).
2. Защіпати. Вона урочисто виходить з хати, защібає двері і прямує вздовж села аж на луги (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 420.