ЗБАГА́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до збагати́ти. Збагачений війною. Вельможний пан гетьман Задумав при спокою Поставить богу храм (Фр., ХIII, 1954, 274).
2. у знач. прикм., спец. З підвищеним вмістом корисних речовин. Збагачена руда з високим вмістом заліза називається концентратом (Гірн. пром.., 1957, 60); Залежно від співвідношення бензину і повітря горюча суміш може бути: бідною, збідненою, нормальною, збагаченою і багатою (Автомоб., 1957, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 424.