ЗБА́ГНЕНИЙ, ЗБА́ГНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до збагну́ти. У катакомбах під землею завжди стояла ніч, і як всяка ніч, вона сповнена була своїх нічних, не відразу збагнених «таємничих» звуків: десь потріскував вапняк, десь інколи осипалося в розколини дрібне каміння (Смолич, V, 1959, 385); Сергій підвів голову і сказав: — Товариші! — Слово прозвучало незвично, тепло й урочисто, ніби, в цім слові приховувалась і обіцянка, і надія, і глибокий, ще не зовсім збагнутий зміст (Коцюба, Перед грозою, 1958, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 425.