ЗБАЙДУЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до байдужні́ти. Що йому маєток дістався, не врадувало його надто. Казав, що навіть не зробило на його глибшого враження, що так уже збайдужнів (Коб., І, 1956, 198); Чому він, власне, має каратися за те, що збайдужнів до Лариси? (Руд., Остання шабля, 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 426.