ЗБАЙДУЖІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до збайдужі́ти. В реорганізованій станції йому запропонували.. посаду механіка тваринницьких ферм. Збайдужілий до всього, колишній директор погодився,— як ферми, то й ферми (Вол., Місячне срібло, 1961, 198); Ярослав не виходив з темнощів, стояв там дивно збайдужілий (Загреб., Диво, 1968, 248).
2. у знач. прикм. Байдужий, нечуйний. У творах [50-60 рр.] ведеться гостра критика людей збайдужілих, черствих серцем, далеких від народу, його напруженої праці, його дум і турбот (Рад. літ-во, 5, 1966, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 426.