ЗБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., перев. із запереч. не, розм. Дійти в розмові взаємного розуміння, порозумітися. [Старшина:] Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! (К.-Карий, І, 1960, 46); Катерина не збалакала з грамотною невісткою і з злості гребінкою так потягла волокно, що зігнувся гребінь (Чорн., Потік.., 1956, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 426.