ЗБАЛАМУ́ТИТИСЯ, у́чуся, у́тишся. Док. до баламу́титися. Все збаламутилося в твоїй голові, чадний дух минулого забив памороки, розслабив волю (Речм., Твій побратим, 1962, 193); [Ганна:] Що воно люди говорять, чутка така пройшла, ніби військо якесь на Тернопіль іде. Люди вже збаламутилися… (Собко, П’єси, 1958, 53); А вони [молодиця з дочкою] ще якось були з вільного роду, козаки чи що… то й опасувалась небога держати їх у місті, щоб не збаламутились за вільність проти неї (Вовчок, І, 1955, 259); [Троян:] Тільки боюсь, що ти й на Курильських (островах) збаламутишся. Тиждень поробиш — і знов гайка одкрутиться… (Мокр., П’єси, 1959, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 426.