ЗБЕЗЧЕ́СТИТИ, че́щу, че́стиш, док., перех.
1. Док. до безче́стити. Зважилась [Ольга] переступити віками встановлений закон? Закон, що може знищити, збезчестити її, затоптати в грязь?.. (Кол., Терен.., 1959, 336); — О, я бачу вас! Бачу, хто скеровує вашу руку, щоб збезчестити господню землю, пречисту матір всього живого й зростаючого… (Довж., І, 1958, 415).
2. Спокусивши, згвалтувавши, позбавити честі (дівчину, жінку).— Як вона.. придбала його [дитя]? — допитується дядина.— От, як?!..Хіба мало у нас тих пройдисвітів, що їм не тільки збезчестити дівчину, а й душу християнську загубити не шкода! (Мирний, І, 1954, 88); А дівчину Марійку збезчестили кати І кинули в криницю, І годі віднайти (Павл., Бистрина, 1959, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 428.