ЗБЕНТЕ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся. Док. до бенте́житися. Гукнули гармати удруге, й луна Аж котить громи на болоті… Збентежилась зразу уся старшина (Стар., Поет. тв., 1958, 215); [Захарко:] Як тільки увійшла Степанида у хату, Домаха так збентежилася, немов оніміла!.. (Кроп., II, 1958, 158); Василина й справді збентежилась. Якийсь страх напав на неї, неначе облив її холодною водою (Н.-Лев., II, 1956, 53); Проте, правду сказати, коли Ніну призначили вожатою в п’ятий клас, вона збентежилась: — А чи справлюсь я в п’ятому? (Донч., V, 1957, 244); Коли його Свирид Яковлевич вперше застав у школі за жорнами, вчитель, витираючи рукавом пітне чоло, аніскілечки не збентежився (Стельмах, II, 1962, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 428.