ЗБЛИСК, у, ч.
1. Спалах вогню, блискавки, світла і т. ін. Металу цокіт, автогену зблиски — росте залізний міст через Десну (Дор., Єдність, 1950, 48); При зблиску ракети Черниш уздрів зеленкувате зосереджене обличчя Козакова (Гончар, III, 1959, 352); // Раптовий блиск (очей) при збудженні. Якщо придивитись уважніше, то можна помітити той гострий зблиск глибоких сірих очей, що з’являвся у хвилини зосередженості, коли він слухав або вдивлявся в обличчя співбесідника (Руд., Остання шабля, 1959, 89).
2. Яскраве відбиття променів, світла; відблиск. Навпростець ішла молода тоненька жінка і несла на коромислі воду. У повних відрах раз у раз спалахували сліпучі зблиски (Хор., Ковила, 1960, 7); На косах зблиски вечірнього проміння (Чаб., Балкан. весна, 1960, 389); В зубах у німця стирчала люлька. Коли він посмоктував її, тютюн починав жевріти й червоні зблиски блукали по обличчю господаря лісового будиночка (Загреб., Європа 45, 1959, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 446.