ЗБЛИ́СКУВАТИ, ує, недок.
1. без додатка і чим. Час від часу раптово спалахувати вогнем. Сіре туманисте поле закипало боєм, то тут, то там зблискували, рвучи землю, снаряди (Гончар, III, 1959, 138); Лунав передзвін молотків, зблискувала голубим вогнем електрозварка, верхолази героїчно боролися з хугою та морозами (Руд., Вітер.., 1958, 183); // Світити, сяяти переливаючись. Сонце щедро вигріває молоду озимину, обдає багрянцем жовтаву зелень лісів, сліпуче зблискує в павутинні бабиного літа (М. Ол., Чуєш… 1959, 3); За Дінцем вже зблискує Промінь золотий (Забашта, Квіт.., 1960, 136); // Час від часу блищати, виражаючи збудження (про очі). Обличчя [Сашка] тонковиде, очі, сині, веселі, гарячі, так і зблискують (Гончар, Тронка, 1963, 42); // чим, перен. Набирати час від часу якогось виразу-гніву, веселості, цікавості і т. ін. (про очі). Великі сіро-блакитні, трохи нахабні Фредові очі зблискували гнівом, він чмихав і сопів на всю учительську (Збан., Курил. о-ви, 1963, 14).
2. Відбиваючи світло, переливаючись, блищати, яскраво лисніти. Навколо ліхтарів, зблискуючи, грали міріади скалок молодого морозцю (Хор., Місто.., 1962, 5); Пролітали машини, сліпучо зблискуючи на поворотах до сонця склом кабін (Гончар, III, 1959, 316); Чех боявся кинджала, який був у нього в руках. Він не наважувався глянути на лезо, що зблискувало в темряві (Загреб., Європа 45, 1959, 337).
3. Час від часу при рухові вирізнятися сліпучо-білим або яким-небудь яскравим кольором. На тому штани блискучі, хромові, як у авіатора, на іншому зблискують червоні, мов жар, галіфе (Гончар, Таврія.., 1957, 520).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 446.